Джузеппе Гарібальді - національний герой Італії, людина-легенда, одна з головних фігур італійського Рисорджименто, руху за об'єднання Італії. Його ім'я стало символом боротьби за волю і демократію. Його популярність і славу, що прийшла ще при житті, не раз намагалися використовувати у своїх цілях інші політичні діячі. Те ж відбувалося і після смерті прославленого героя. Фашисти, комуністи і ліберали об”являли його передвісником своїх ідей. Його тепло приймали у Франції й Англії, шанували в демократичних колах дореволюційної Росії.
Вийшовши з родини моряків, Гарібальді завжди мав тягу до моря і з 15 років плавав на торгових судах спочатку як юнга, потім як помічник капітана. Уже під час першого далекого плавання на бригантині "Констанца" юнак побував у далекій Росії і зміг відвідати Одесу. Він зборознив Середземне море у всіх напрямках, і немає середиземноморского берега, який би він не побачив у роки своєї бурхливої молодості, що була вирішальною для формування його особистості.
Там, виявившись без засобів, він як корсар, а потім командуючий невеликим військово-морським флотом брав активну участь у боротьбі за незалежність республік Ріу-Гранде (на півдні Бразилії) і Уругвай. Військові успіхи пірата Хосе Гарібальді (так іменували його латиноамериканці) справили враження на місцеве населення, зокрема портового містечка Лагуна, що той захопив у 1839 р., воюючи на стороні республіканців проти Бразильської імперії.
Знаходячись за океаном, Джузеппе підтримував переписування з Мадзині, запевняючи його у своїй відданості і захоплюючись ім. Завдяки подвигам, зробленим у Латинській Америці,.Гарібальді став відомою особистістю, і повідомлення про нього друкували багато європейських газет, барвисто описуючи його вигляд: довге волосся, бороду і вуси, червону сорочка, шийну хустка і сіре пончо. Згодом його так і зображували художники, так він виглядав і на багатьох фотографіях.
Але Гарібальді вирішив продовжити боротьбу. Після падіння Римської республіки він разом з нечисленними волонтерами і вірної Аніти зробив похід на північ, намагаючись дійти до Венеції, останнього оплоту революції. По шляху, в устя ріки По, у нього на руках умерла вагітна дружина, і він, переслідуваний, не зміг навіть її поховати. З превеликими труднощами Гарібальді пробився до П'ємонту, але був арештований і висланий із країни. Наступні п'ять років свого життя він знаходився у вигнанні, без родини і дітей, що залишилися на піклування його матері в Ніцці. Нетривалий час провів на середиземноморскому острові Маддалена, у Танжері (Марокко) і Гибралтарі, а потім перебрався в 1850 р. у Північну Америку.
Потомок Чжоу Гуна
Чан Кайши родился в китайской глубинке, неподалеку от портового города Нинбо 31 октября 1887 года. Согласно записям в книге семейной летописи он принадлежал к роду, берущему начало от потомков Чжоу Гуна — известного в истории Китая правителя, которым, по преданиям, восхищался сам Конфуций. Представители этого рода на протяжении пятисот ...
Моральное состояние советских войск в Великой Отечественной войне (по
воспоминаниям Г.К.Жукова). Моральное состояние войск –
секретное оружие
Моральное состояние можно назвать секретным оружием общества. Некоторое время назад Гитлер применил против нас секретное оружие — магнитную мину, но она оказалась не столь секретной, как он думал. Правда, мина причинила большой ущерб и вызывала серьезное беспокойство, пока ее секрет оставался неоткрытым.
В этом смысле моральное сос ...
Место и время находки
«Исторические записки» впервые увидели свет, как принято считать, в период правления императора Сюань-ди (73 — 49 гг.до н. э.), когда внук Сыма Цяня, Ян Хуй, обнаружил рукопись своего деда. Между тем одна из глав «Исторических записок» цитируется (устами сановника Сан Хун-яна) уже в книге Хуань Куаня «Рассуждения о соли и железе», соста ...