Джузеппе Гарібальді

История » Джузеппе Гарібальді

Джузеппе Гарібальді - національний герой Італії, людина-легенда, одна з головних фігур італійського Рисорджименто, руху за об'єднання Італії. Його ім'я стало символом боротьби за волю і демократію. Його популярність і славу, що прийшла ще при житті, не раз намагалися використовувати у своїх цілях інші політичні діячі. Те ж відбувалося і після смерті прославленого героя. Фашисти, комуністи і ліберали об”являли його передвісником своїх ідей. Його тепло приймали у Франції й Англії, шанували в демократичних колах дореволюційної Росії.

Вийшовши з родини моряків, Гарібальді завжди мав тягу до моря і з 15 років плавав на торгових судах спочатку як юнга, потім як помічник капітана. Уже під час першого далекого плавання на бригантині "Констанца" юнак побував у далекій Росії і зміг відвідати Одесу. Він зборознив Середземне море у всіх напрямках, і немає середиземноморского берега, який би він не побачив у роки своєї бурхливої молодості, що була вирішальною для формування його особистості.

Там, виявившись без засобів, він як корсар, а потім командуючий невеликим військово-морським флотом брав активну участь у боротьбі за незалежність республік Ріу-Гранде (на півдні Бразилії) і Уругвай. Військові успіхи пірата Хосе Гарібальді (так іменували його латиноамериканці) справили враження на місцеве населення, зокрема портового містечка Лагуна, що той захопив у 1839 р., воюючи на стороні республіканців проти Бразильської імперії.

Знаходячись за океаном, Джузеппе підтримував переписування з Мадзині, запевняючи його у своїй відданості і захоплюючись ім. Завдяки подвигам, зробленим у Латинській Америці,.Гарібальді став відомою особистістю, і повідомлення про нього друкували багато європейських газет, барвисто описуючи його вигляд: довге волосся, бороду і вуси, червону сорочка, шийну хустка і сіре пончо. Згодом його так і зображували художники, так він виглядав і на багатьох фотографіях.

Але Гарібальді вирішив продовжити боротьбу. Після падіння Римської республіки він разом з нечисленними волонтерами і вірної Аніти зробив похід на північ, намагаючись дійти до Венеції, останнього оплоту революції. По шляху, в устя ріки По, у нього на руках умерла вагітна дружина, і він, переслідуваний, не зміг навіть її поховати. З превеликими труднощами Гарібальді пробився до П'ємонту, але був арештований і висланий із країни. Наступні п'ять років свого життя він знаходився у вигнанні, без родини і дітей, що залишилися на піклування його матері в Ніцці. Нетривалий час провів на середиземноморскому острові Маддалена, у Танжері (Марокко) і Гибралтарі, а потім перебрався в 1850 р. у Північну Америку.

"Дней Александровых прекрасное начало…"
Воцарение Александра I сопровождалось заменой устаревшей системы государственного управления - коллегий - министерствами, которые более соответствовали требованиям времени. Среди других министерств, организованных царской властью в 1802 г., было создано Министерство народного просвещения, во главе которого был поставлен екатерининский в ...

Царствование Лжедмитрия I
13 апреля 1605 Борис Годунов умер, и Москва присягнула в верности его сыну Федору. Примеру ее последовали многие города России. Но Петр Басманов со своими единомышленниками встал на путь измены и, прибыв в Путивль, поклялся в верности Лжедмитрию I, назвав его царем. Почувствовав столь мощную поддержку, Самозванец отправил жителям Москвы ...

Февральская революция 1917 года
Война поразила систему хозяйственных связей – прежде всего между городом и деревней. Власть оказалась дискредитирована цепью скандалов типа интриг Распутина и его окружения, как тогда называли их «тёмные силы». Но не война породила в России аграрный вопрос, острейшие социальные противоречия, конфликты между буржуазией и царизмом и внутр ...