На поч. XX ст. Китай був величезною країною із площею більшою, ніж Європа, населенням бл. 400 млн. чол., з багатовіковими історичними традиціями. Абсолютну більшість населення становили селяни, 90 % котрих були неписьменними. Із сер. XVII ст. унаслідок маньчжурського завоювання Китаєм правила династія Цін, яка перейняла традиційні китайські методи управління, але все ж сприймалася більшістю ханьців як іноземна. Існувала розвинута бюрократична система, місце в якій можна було отримати лише склавши суворий письмовий іспит. Імператорська влада, спираючись на бюрократичну систему, тривалий час забезпечувала єдність країни та добробут підданих.
Серед китайської інтелігенції, нечисленної підприємницької верстви дедалі ширше зростало переконання у необхідності модернізації країни, тим більше, що сусідня Японія котра пішла цим шляхом, уже з початку XX ст. демонструвала неабиякі успіхи, в тому числі й беручи активну участь у закабаленні Китаю. В атмосфері загального невдоволення в країні поширювалися революційні ідеї, а всі урядові спроби здійснення реформ виявилися непослідовними та безрезультатними.
Сунь Ятсен та інші діячі "Тунминхою" за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 р. нову партію - Гоміндан ("Національна партія"). Загалом вона дотримувалася "трьох народних принципів", щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування гомінданівців, і тоді в липні 1913 р. Сунь Ятсен закликав народ до "другої революції". Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Гоміндану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію й проголосив себе військовим диктатором.
Цей виступ підтримали широкі верстви молоді та інтелігенції, що сприяло оновленню Гоміндану та поповненню його новими членами. Розгорнувся культурний рух за спрощений варіант ієрогліфічного письма, що робило можливим доступ до освіти широких верств населення. Вашингтонська угода від 6 лютого 1922 р. повернула Китаю Шаньдун і Ціндао, але країна мала сплатити 53 млн. дол. компенсації. Все це підсилювало націоналістичні настрої у Китаї та збільшувало число прихильників Гоміндану.
Того ж року за допомогою радянських військових радників на чолі з Василем Блюхером Гомінданом було створено військову школу Вампу (Хуанпу), із китайського боку нею керував Чан Кайші. Завдяки потужній ідеологічній підготовці, яку давала школа, в подальшому виник своєрідний "клан Вампу" - братство офіцерів, що її закінчили, на поч. 40-х рр. близько 40-ка з них стали генералами.
У квітні 1928 р. ударом у напрямку Шаньдуня НРА продовжила "Північний похід", невдовзі владу Чан Кайші визнали кілька північних мілітаристів. Символом умиротворення китайської Півночі стало перейменування Пекіна ("Північної столиці") на Бейпін ("Північний спокій"). У жовтні було опубліковано головні "Конституційні положення" країни і встановлено 6-річний період "політичної опіки Гоміндану", хоча, номінально поширена на всю територію Китаю, його влада в багатьох місцях була лише уявною.
Послевоенные
годы. Курирование ядерного проекта СССР
После испытания в пустыне под Аламогордо первого американского атомного устройства, работы в СССР по созданию своего собственного ядерного оружия были значительно ускорены.
Специальный комитет был создан на основании постановления ГКО от 20 августа 1945 года. В него входили Л.П. Берия (председатель), Г.М. Маленков, Н.А. Вознесенский, Б ...
Татарстан в российской революции 1917 г.. Демократическая
республика Россия и Татарстан
Свержение царской монархии. Роковым для царской монархии оказался возврат после подавления революции 1905 г. к предреволюционным временам "контрреформ", обновленное издание в 1906 г. закона 1892 г., в котором говорилось, что "Император Всероссийский есть монарх самодержавный и неограниченный". После Манифеста 17 октя ...
Политика власти по
отношению к православной церкви в 1917–1918 гг.
28 октября, т.е. через 3 дня после низложения Временного правительства и победы октябрьской революции, православная церковь в лице Поместного Собора ярко выразила свое негативное отношение к советской власти. Как отразились на состоянии церкви события 1917 г. и первой мировой войны писал владыка Понтелеймон, епископ двинский: «Никогда е ...