На поч. XX ст. Китай був величезною країною із площею більшою, ніж Європа, населенням бл. 400 млн. чол., з багатовіковими історичними традиціями. Абсолютну більшість населення становили селяни, 90 % котрих були неписьменними. Із сер. XVII ст. унаслідок маньчжурського завоювання Китаєм правила династія Цін, яка перейняла традиційні китайські методи управління, але все ж сприймалася більшістю ханьців як іноземна. Існувала розвинута бюрократична система, місце в якій можна було отримати лише склавши суворий письмовий іспит. Імператорська влада, спираючись на бюрократичну систему, тривалий час забезпечувала єдність країни та добробут підданих.
Серед китайської інтелігенції, нечисленної підприємницької верстви дедалі ширше зростало переконання у необхідності модернізації країни, тим більше, що сусідня Японія котра пішла цим шляхом, уже з початку XX ст. демонструвала неабиякі успіхи, в тому числі й беручи активну участь у закабаленні Китаю. В атмосфері загального невдоволення в країні поширювалися революційні ідеї, а всі урядові спроби здійснення реформ виявилися непослідовними та безрезультатними.
Сунь Ятсен та інші діячі "Тунминхою" за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 р. нову партію - Гоміндан ("Національна партія"). Загалом вона дотримувалася "трьох народних принципів", щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування гомінданівців, і тоді в липні 1913 р. Сунь Ятсен закликав народ до "другої революції". Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Гоміндану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію й проголосив себе військовим диктатором.
Цей виступ підтримали широкі верстви молоді та інтелігенції, що сприяло оновленню Гоміндану та поповненню його новими членами. Розгорнувся культурний рух за спрощений варіант ієрогліфічного письма, що робило можливим доступ до освіти широких верств населення. Вашингтонська угода від 6 лютого 1922 р. повернула Китаю Шаньдун і Ціндао, але країна мала сплатити 53 млн. дол. компенсації. Все це підсилювало націоналістичні настрої у Китаї та збільшувало число прихильників Гоміндану.
Того ж року за допомогою радянських військових радників на чолі з Василем Блюхером Гомінданом було створено військову школу Вампу (Хуанпу), із китайського боку нею керував Чан Кайші. Завдяки потужній ідеологічній підготовці, яку давала школа, в подальшому виник своєрідний "клан Вампу" - братство офіцерів, що її закінчили, на поч. 40-х рр. близько 40-ка з них стали генералами.
У квітні 1928 р. ударом у напрямку Шаньдуня НРА продовжила "Північний похід", невдовзі владу Чан Кайші визнали кілька північних мілітаристів. Символом умиротворення китайської Півночі стало перейменування Пекіна ("Північної столиці") на Бейпін ("Північний спокій"). У жовтні було опубліковано головні "Конституційні положення" країни і встановлено 6-річний період "політичної опіки Гоміндану", хоча, номінально поширена на всю територію Китаю, його влада в багатьох місцях була лише уявною.
Четвертый этап Гражданской войны: весна 1920 – ноябрь 1920
На завершающем этапе Гражданской войны большевики выиграли войну с Польшой (лето 1920) за Украину и Белоруссию, заняли Крым (ноябрь 1920) изгнав оттуда армию барона Врангеля и остатки белогвардейцев. Осенью 1922 года от японцев очищен Дальний Восток. ...
Основные направления и события внешней политики России во второй половине
XIX века при императорах Александре II (1855–1881) и Александре III (1881–1894)
Поражение России в Крымской войне
уменьшило ее влияние на международные дела, но не привело к утрате статуса великой державы. Европейские государства стремились изолировать Россию. Стараниями министра иностранных дел России князя А.М. Горчакова на Парижской конференции в 1856 году
удалось сохранить свои территории.
Во внешней политик ...
Внутренняя политика императора Александра III Александровича
Царствование императора Александра III (1881–1894)
вошли в историю как время «контрреформ». Александр III вступил на престол после убийства своего отца 1 марта 1881 года. Идеологами нового царствования стали обер-прокурор Синода К.П. Победоносцев, министр внутренних дел Д. Толстой и издатель М. Катков.
Причины общественного кризиса Ал ...