Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів - від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах.
Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип - принцип рівних прав у складі федерації.
Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, - Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. - Інститут міжнародних відносин).
Новые проблемы и встроенные ограничители
Авторы отнюдь не являются первопроходцами в применении подхода, декларированного выше. Среди ранних исследований революций Тед Роберт Гурр, например, выделяет так называемые теории «социальных изменений» («social change»), выводящие политическое насилие из неспособности социальных и политических институтов, обычаев, норм гибко реагирова ...
Культура СССР в 20–30-е годы. Начало «культурной революции»
Сразу после октябрьского переворота для управления духовной жизнью общества был создан наркомат просвещения во главе с Анатолием Васильевичем Луначарским
. Это ведомство осуществляло контроль над образованием, политическим просвещением, театрами, библиотеками, искусством, и т.д. Через эту централизацию большевики пытались «воспитать» но ...
Революция как предмет исследования
Первое, с чем сталкивается исследователь, занявшийся проблемой революций - это неопределенность предмета. Специалисты не могут договориться не только об определении понятия революции, но и о том, можно ли считать революцию самостоятельным объектом анализа. В общем, это неудивительно. События, однозначно относимые к революционным, достат ...