Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності - адже у Польщі домінувало наймане військо.
Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.
Розвиваються міста - і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.
Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.
Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.
Основные направления внешней политики и расширение территории России в XV-XVI
веках
Основными направлениями внешней политики Москвы в XV–XVI веках были:
– западное (Новгород, Тверь, Польско-Литовское государство, Ливония);
– южное (Золотая Орда);
– восточное (предуралье, Урал, Сибирь).
Если задачи внешней политики на западном и восточном направлении постоянно менялись в процессе их решения, то на южном направлении ...
Развитие капитализма в России во второй половине XIX века. Завершение промышленного
переворота
Реформы 60–70-х годов придали значительное ускорение экономическому развитию страны и во второй половине XIX века происходит перестройка всего хозяйства страны. Освобождение крестьян дало возможность расширить применение наемного труда, что способствовало накоплению капитала и развитию капиталистических отношений. Однако вместе с тем в ...
Гербъ рода князей Голицыныхъ
Щит разделен горизонтально на две равные части. В верхней части в красном поле изображен герб Литовский, а на нем имеется воин, скачущий на белой лошади с поднятым вверх мечом.
Нижняя часть разделена перпендикулярно на две части: в правом серебряном поле помещен герб Новгородский, на котором имеется стул малинового цвета, на кот ...