Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності - адже у Польщі домінувало наймане військо.
Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.
Розвиваються міста - і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.
Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.
Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.
Внешняя политика Российской империи в XVIII веке. Расширение территории,
превращение России в великую европейскую державу
Внешняя политика России в XVIII веке продолжала сохранять основные направленияXVII века: западное
(борьба за выход к Балтийскому морю и борьба с Речью Посполитой), южное
(борьба с крымским ханом, выход к Черному морю, Кавказ) и восточное
(Сибирь и Дальний Восток). Историю внешней политики России в XVIII веке можно разделить на период ...
Роль
СССР в китайском освободительном движении
Крах 2-го интернационала побудил большевиков во главе с В.И.Лениным поставить вопрос о создании 3-го интернационала. Об этом уже говорилось в опубликованном 1 ноября 1914 г. в манифесте ЦК РСДРП "Война и российская социал-демократия". Большевики развернули борьбу за сплочение левых групп в социал-демократических партиях.
Но с ...
Противостояние
А тогда, после победы в затяжной полуторадесятилетней антияпонской войне, которая унесла жизни миллионов китайцев, Цзян Чжунчжэн не стал задерживать на территории Китая пленных — одному миллиону тремстам тысячам японских солдат и офицеров было обеспечено возвращение на родину. Он также не стал брать репарации с Японии. Но главное — он с ...